"...А ще є люди, яким довіряєш настільки, що можеш легко плакати їм «на плечІ». Друзі, які не звинувачують, не ставлять зайвих питань і не пропонують одразу рішень. Які готові вислухати, помовчати чи сказати щось абсолютно беззмістовне - і водночас лікуюче. Правда, в присутності таких людей сльози інколи зникають самі собою. І тоді достатньо ( Read more... )

 Треба змін.

Буду прибирати в шафах з одягом, книгами, паперами...
В скриньках з прикрасами, фурнітурою, нитками,стрічками.... 
Прибирати в душі з думками, емоціями, сміхом і сльозами...

А взагалі, хочеться плакати і тікати від світу.

( Read more... )

 Ранок після випускного... Ось знайшла фото...

( Read more... )

( Read more... )

Мені здається, що мій ЖЖ не читають, і я перестала в нього писати. Чи то не читають, бо я не пишу...Хм... 

( Read more... )

Лишень тоді коли ви засинаєте Вона від усіх вас щасливіша на вологім піску танцює...


( Read more... )

Вранці так холодно... І хочеться гріти руки до горнятка з чаєм, і щоб обов*язково в чаї велике кружальце лимону... Лише взимку я можу пити чорний чай з цукром, лише взимку можу цілий день не застеляти ліжко і ходити по квартирі замотана в ковдру.... Лише взимку так швидко все набридає і чіпляється незрозумілий настрій... І лише взимку я прогулюю ( Read more... )

Люди... Які ж ви різні, геніальні і бездарні, веселі і сумні, важкі і легкі ( це не логічна помилка, бо такі дійсно бувають), хороші й не зовсім, кольорові і безбарвні, красиві і неповторні, шалені і нудні, мої і чужі... Всі ви даруєте мені оточення, без якого я не можу жити. Декілька років намагалась "виростити" в собі самодостатність, але всетаки ( Read more... )

Чому ж такі сумні і сірі ранки... Ні сонця, ні навіть білого сніжку( Так ддавить це мені на свідомість, що аж страшно. Нічого не хочу... Як хто з цим бореться? Як заставити себе вранці посміхатись?